Точка неповернення 

(до 100-річчя академіка Григорія Доленка)

---

Вихідці з Аджамки Назар Дмитрович Долинка та його брат Дмитро під час столипінської реформи отримали по 11 десятин землі за сприяння Селянського земельного банку. Брати поставили дві хати по сусідству і таким чином стали засновниками спілки хуторян Гаївка (нині - Кропивницький район) в 1910 році. 

--- 

Назар Дмитрович був багатою людиною у широкому розумінні цього слова. Мав велику родину і сім’ю. З дружиною виховували 13 (чи 14) дітей, частина з яких народилася в Аджамці, а найменший Григір – вже на новому місці. Про високий суспільний статус родини Назара Долинки говорить хоча б той факт, що його сват Сторчак Іван Іванович з Мошориного обирався депутатом від Херсонської губернії в Держдуму Російської імперії 1907-1912 років. 
Долинки радо вітали й підтримували відродження української держави 1917-1921 року, в сім'ї витав український дух. Про це свідчить маленька деталь. Зі спогадів Любові Савченко, яка ходила до Гаївської школи разом із Григорієм Долинкою і була на 2 роки молодша, майбутній академік називав себе лише «Григір». Не «Гриша», «Грицько» чи «Григорій», а саме «Григір» на український кшталт. Григорій Назарович проніс через все своє життя цю дитячу любов до рідної мови, рідної держави, рідної культури.
З праці ріс достаток. Наявність млина (серед інших засобів виробництва) радянська влада ставила Долинкам у злочин, за що позбавляла їх виборчого права у жовтні 1923 року. У цей само час Долинки, як і всі гаївчани, будують толокою нову Гаївську 7-річну школу. Очолював будівництво Гаврило Безушко, який їздив за проектом та дозволами аж у столицю Харків.

--- 

Вересень 1929 року – новозбудована Гаївська семирічка вперше відчиняє свої двері для учнів – серед першого набору п’ятикласників Григорій Назарович Долинка. 

--- 

Так от, маєтний селянин Назар Долинка також мав багато друзів. Це і спасло його сім'ю від наступних репресій та голодомору. Це й визначило незвичайну долю роду на наступне століття. Одного осіннього вечора до нього приїхав друг із сусіднього села (чи не з Аджамки) і сказав, що по селах їздять комісари-комуністи і змушують місцевих членів Комітету незаможних селян чинити розбій в господарів (реквізиції, побиття, вбивства), щоб комнезамівці замарали себе злочином та попали в залежність від влади. Назавтра приїдуть до Гаївки. У списках на розкуркулення - Назар Долинка. 

--- 

Назар Дмитрович Долинка приймає доленосне рішення. За ніч збирає все найнеобхідніше на вози, забирає всю свою сім’ю і… залишає Гаївку, яку ж сам і сотворяв… назавжди. 

--- 

У Гаївці залишаються добротна хата, млин, клітка землі… родичі, друзі, знайомі, спогади – 19 років прагнень, тисячолітній селянський уклад… і навіть своє прізвище «Долинка». Зникнути, стерти все, що зашкодить, зберегти себе і свою сім'ю! Наступного дня колись весела садиба стояла пусткою, а п’ятикласник Григір Долинка вже не прийшов до Гаївської школи…

--- 

Листопадова дорога на Донбас 1929 року. Це межа, це точка неповернення. Ця холодна дорога – символ втрати чогось рідного й звичного, а на обрії – вогні майбутнього урбанізованого життя… місто Макіївка.

--- 

Донбас. Нове прізвище Доленко… нове життя. Про своє минуле говорили пошепки «на кухні» або і взагалі мовчали. Наступні покоління росли, не відаючи багато з того, що було колись предметом гордощів. 

--- 

1935 року Григорій Назарович Доленко закінчує середню школу в Макіївці і поступає до одного з найдавніших і найпрестижніших вищих закладів України - Харківського державного університету імені Горького (нині Каразіна) на Геологічне відділення.

--- 

Більшість з Доленків зрештою повертаються до Кропивницького (тоді - Кірово, Кіровоград) а також розселяються в інші міста України.

--- 

Світлина: юний Григір Доленко із батьками Назаром (1878р.н.) та Софією (?), ≈1935-1940 роки