Мені
подобається Лучуківка своєю простотою.
(відгук автора Абецешки Василя Доценка на статтю «Українська Латинка. Чому таки Лучуківка» Івана Лучука)
Як на мене, правила
Лучуківки прості, вмотивовані на легке освоєння й використання латинки. Слово пану Івану Лучуку:
Порівняно з чинним
правописом і проектом його найновішої редакції мій короткий правопис має цілу
низку відмінностей загального характеру. Перш за все для його оформлення
використано іншу графіку – на основі латинки. При цій нагоді варто звернути увагу
на основні риси кореляції української кириличної азбуки із запропонованим мною
варіантом пристосування латинської графіки до української абетки, враховуючи
всі подальші орфографічні аргументації.
1. Для більшості кириличних літер (а, б, в, г, ґ, е,
ж, и, і, й, к, м, о, п, у, ф, х, ч, ш) існують відповідники в єдиному варіанті
(a, b, v, h, g, e, ž, y, i, j, k, m, o, p, u, f, x, č, š).
2. Деякі літери на позначення приголосних звуків мають
по два відповідники – твердий і м’який: д – d, ď; з – z, ź; л – l, ľ; н – n, ń;
р – r, ŕ; с – s, ś; т – t, ť; ц – c, ć. Це зумовлено тим, що ці приголосні в
різних позиціях вимовляються двояко – твердо або м’яко і, відповідно, в латинці
позначаються різними літерами. Тут варто зауважити, що м’які приголосні перед “і” на письмі не пом’якшуються, тобто
зберігають свій твердий писемний варіант.
3. Літери я, ю, є передаються теж двояко: або як
буквосполучення ja, ju, je, або як a, u, e після м’яких приголосних.
4.
Літера ї передається лише буквосполученням ji, яке, окрім
позиції на початку слова та після голосного, може стояти лише після твердого
приголосного.
5.
Роздільність вимови після твердого приголосного перед я, ю,
є, ї в кирилиці позначається апострофом, який в латинці у такій якості
відсутній.
6. Знак м’якшення (ь) в кирилиці служить для
позначення м’якості приголосних, натомість в латинці в такій ситуації
використовуються окремі літери на позначення м’яких приголосних: ď, ź, ľ, ń, ŕ,
ś, ť, ć.
7.
Літера щ передається буквосполученням šč.
8.
Якщо ж поглянути на зворотний варіант, тобто на кириличні
відповідники літерам української латинки, то варто відзначити лише два моменти.
Літери a, e, u мають по два відповідники: а/я, е/є, у/ю. Натомість усі ті
приголосні, що мають твердий і м’який варіанти, задовольняються одним графічним
відповідником, після якого у разі м’якої вимови в кирилиці виникають я, ю, є
або ж знак м’якшення.
Я наново після стількох років ретельно перечитав свій
короткий правопис української латинки (свою рідну лучуківку), ледь підправивши
лише передмову. І застиг, як зачарований олень. Пригадуєте вираз обличчя того
віспуватого фацета, чудотворця з «П’ятого елемента» Люка Бессона, коли він
відтворив Лілу, промовивши: «Сама досконалість»? Так отож.
---
Словом, дотримано
головного принципу – кожному звукові відповідає одна графема, а без діакритичних
знаків у такому разі не обійтися. Я вже віддавна мріяв, щоб за мою лучуківку
взялися серйозні комп’ютерники. Ну й підмріював так собі, щоб лучуківку
прийняли за офіційний варіант української латинки. Що ж, дай пан Біг нашому
теляті вовка з’їсти.
---
Лучуківка Івана Лучука та Абецешка Василя Доценка у
порівнянні.
Лучуківка
|
Абецешка
|
|
1
|
Для більшості кириличних літер (а, б, в, г, ґ, е, ж,
и, і, й, к, м, о, п, у, ф, х, ч, ш) існують відповідники в єдиному варіанті
(a, b, v, h, g, e, ž, y, i, j, k, m, o, p, u, f, x, č, š)
|
Кириличній літері Хх (ха) відповідає окремий знак з
діакритиком Ħħ (ха).
-
Латинська
Хх (ікс) залишена для автентичного написання запозичених слів.
|
2
|
Деякі літери на позначення приголосних звуків мають
по два відповідники – твердий і м’який: д – d, ď; з – z, ź; л – l, ľ; н – n,
ń; р – r, ŕ; с – s, ś; т – t, ť; ц – c, ć.
-
Напевно різні знаки м'якшення через відсутність в
розкладках таких знаків як «d́» та «t́».
|
Уніфіковано всі діакритики для позначення
м'яких приголосних:
d́, t́, ź, ś, dź, ĺ, ń, ŕ, ć.
-
М'якість – лише через акут «´».
Тут Абецешка послідовніша й уніфікованіша.
|
3
|
Літери я, ю, є передаються двояко: або як ja, ju,
je, або як a, u, e після м’яких приголосних.
-
Тут Лучуківка послідовніша й уніфікованіша.
|
Літери я, ю, є передаються двояко: або як ja, ju,
je, або як ä, ü, ë, позначаючи попередню м'яку приголосну.
-
Абецешка має ä, ü, ë, ö з естетичних міркувань. Перший варіант
Абецешки мав цей пункт ідентичним до Лучуківки.
|
4
|
Літера «ї» передається лише буквосполученням «ji».
-
Тут Лучуківка послідовніша й уніфікованіша.
|
Варіативне використання буквосполучення «ï» та лігатури «ji».
-
З
естетичних та стилістичних міркувань можна використовувати або «ï», або «ji» .
|
5
|
Роздільність вимови після твердого приголосного
перед я, ю, є, ї в кирилиці позначається апострофом, який в латинці у такій
якості відсутній.
|
|
6
|
Знак м’якшення (ь) в кирилиці служить для позначення
м’якості приголосних, натомість в латинці в такій ситуації використовуються
окремі літери на позначення м’яких приголосних
|
|
7
|
Літера щ передається буквосполученням šč.
|
|
Як
бачимо із семи пунктів 5-7 ідентичні, 2-4 спільні у принципах і можуть бути
узгоджені до одного варіанту. Пункт 1 має схожий принцип, розходження лише у
вираженні латинкою літери Хх (ха).
Я відкритий до обговорення й узгодження варіантів латинки з метою прийти
до зручного, легкого, універсального українського латинкового письма.
Приклади тексту
Лучуківкою та Абецешкою.
Лучуківка
|
Абецешка
|
|
Без наголосів
|
Zemľa huľaje druhyj rik –
Seľany ne sijuť zerno:
Petro prohramy skladaty zvyk,
Mykola ž znimaje kino.
---
dľa zakoxanyx
---
?
|
Zemlä huläje druhyj rik –
Seläny ne sijut́ zerno:
Petro prohramy skladaty zvyk,
Mykola ž znimaje kino.
---
dlä zakoħanyħ
---
Zaporižžä, zatyššä,
blahopoluččä
|
З наголосами
|
Zemľá huľáje drúhyj rík –
Seľány ne síjuť zernó:
Petró prohrámy skladáty zvýk,
Mykóla ž znimáje kinó.
---
dľá zakóxanyx
---
?
|
Zemlä́ hulä́je drúhyj rík –
Selä́ny ne síjut́ zernó:
Petró prohrámy skladáty zvýk,
Mykóla ž znimáje kinó.
---
dlä́ zakóħanyħ
---
Zaporížžä, zatýššä, blahopolúččä
|
