Українська АВС: більшість ілюстрацій створив учень 4 класу

АБЕЦЕШКА:

ДОПОМІЖНА РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛАТИНКОВОЇ АБЕТКИ

У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

 

Василь Доценко

 ---

За матеріалами обласної науково-практичної Інтернет-конференції (ХІІІ Хмурівські читання) з проблеми «Технології фахової майстерності: актуальні питання організації навчання», КОІППО ім. Василя Сухомлинського, м.Кропивницький, 2017 рік

 ---

Ідея залучити українську латинку до широкого набору засобів вивчення іноземних мов виникла випадково, під час спілкування з учнями.

На перерві я чергував на майданчику біля школи. Діти гралися, а я знічев'я ручкою малював тварин на аркушику. До мене підсів учень п'ятого класу і зацікавлено розглядав малюнки. Я почав підписувати ілюстрації: «ïžak», «byk», «lev», «korova»... Хлопчик був з «невстигаючих», не міг ні писати, ні читати (як належить п'ятикласнику), але він почав читати слова, сам дивуючись, що йому це вдається. Потім підбігли його однокласниці-відмінниці. Дівчатка із здивуванням і запевненнями, що Владик не може читати «німецькі букви», слухали, як хлопчик читає. Владик поки не став відмінником, але почав читати тексти німецькою.

Я зацікавився темою української латинкової абетки. Виявляється традиція українців писати латинкою давня - ще з XVII століття. Певного поширення набули проекти Лозинського та Їречека у ХІХ столітті^[5]. 27 січня 2010 року Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій впорядкував правила транслітерації української абетки латиницею, затвердивши таблицю транслітерації^[4]. Вона має певні вади, бо не передає м'якості приголосних. Нині також є громадські ініціативи щодо розширення застосування латинки, зокрема в соціальній мережі Facebook^[1].

Дослідження теми увінчалися створенням української латинкової абетки «Абецешка»^{[2] (ілюстрація№1)}, яка передає всі нюанси української мови і дуже нагадує англійську, німецьку чи французьку абетку. Більшість ілюстрацій створив учень 4 класу Володимир Доценко. На даний час Абецешка є у форматі плакату та книжечки.

Ілюстрація №1. Українська Абецешка (українська ілюстрована латинкова абетка)

Отже, Абецешка має 30 літер, 26 з яких звичні для тих, хто вивчав англійську, німецьку чи французьку мови, а 4 знаки - особливі українські букви – у полях, позначених теплими тонами: Čč (ч), Šš (ш), Žž (ж), Ħħ (х). В окремій колонці представлено правила передачі м'якості: це акут над м'якими приголосними (d́, t́, ź, ś, dź, ć, ĺ, ń, ŕ) та двокрапка над голосними (ä, ë, ö, ü) для передачі попередніх м'яких чи пом'якшених приголосних. А також, за бажанням, можна використовувати лігатуру Ïї (j+i), яка дуже звична у словах Ukraïna, Kyïv, Haïvka.^[3]

Досвід показує, що плакат з українською латинкою доречно вичіпити біля дошки в класі. Книжечку можна застосовувати на перервах для читання, гуртових ігор, опису малюнків, «таємної» переписки тощо.

Для учнів, які через певні обставини не сприймають іноземну мову, українська латинка – це місток до успіху. Латинковий графічний образ (буква, слово) чітко прив'язується до знайомих об'єктів (малюнків) засобами рідної мови. А потім уже знайомі «оріднені» латинкові літери читаються в контексті іншої мови, поступово вводяться правила читання через порівняння спільних і відмінних рис між рідною та іноземною мовами.

Даний експеримент успішно розгортається. Розглядаю пропозиції видати Абецешку у форматі плакату А3, А2 та книжечки.

 ---

Використані джерела:

1. Latynka.Tak https://www.facebook.com/latynka.tak/

2. Василь Доценко. Стаття «Нарешті!.. українська ілюстрована латинкова абетка… є!» http://hayivka.blogspot.com/2017/05/blog-post_21.html

3. Василь Доценко. Стаття «Українська ілюстрована латинкова абетка (+плакат для дітей Ukraïnśka Abeceška)» https://www.blogger.com/blogger.g?blogID=8085347251476945451&pli=1#editor/target=post;postID=2623600438604556397;onPublishedMenu=allposts;onClosedMenu=allposts;postNum=11;src=postname

4. Постанова КМУ від 27 січня 2010 року № 55 «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею» http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-2010-%EF

5. Стаття «Українська латинка». Вікіпедія  

Українська хата, Кропивниччина

Традиційна українська хата на дві половини.

---  

Для тих, хто цікавиться своїм корінням, українською етнографією. А також для тих, хто будує собі етнохату. 

Місце:

Вулиця Різанова, 6, село Гаївка за 10 км на схід від обласного центру Кропивницького. Хата знаходиться в історичній частині Гаївки – кутку Лозуватці.

Час:

За господарчою книгою с.Лозуватки 1958-1960 років, хата побудована 1902 року. Подібні хати поруч забудовані переважно у 1820-1918 роках.

Розміри: 5.4х12.0 м. Висота від долівки до стелі: 2.6 м.

План української хати сер.ХІХ-пол.ХХ століть, Кропивниччина 

Таке планування мала хата з 1902 року. Хата каркасна, мазана рудою глиною, під соломою, білена, північна стіна підводилася червоною вохрою або рудою глиною, так само як і ПРИЗЬБА. Хата будувалася на підвищенні без фундаменту.

Каркас. СОХИ (масивні дубові стовпи в діаметрі 30см.) обпалювалися, закопувалися у землю на наріжниках, під сволоком та вздовж стін. Сохи з'єднувалися поземними ГЛИЦЯМИ у три-п'ять рядів. Глиці обпліталися хмизом і килювалися (замазувалися глиною). На сохи по периметру хати фіксувалася дерев'яна ОБВ'ЯЗКА. Потім на стелю з інтервалом у 40 см. накладалися СЛИЖІ (поперечні бруси) від обв'язки до СВОЛОКА. Слижі накривались хмизом (в інших хатах місцевості є також настил очеретом). Хмиз замазується. З коминів обох печей глиняні ЛЕЖАКИ виводили дим у ДИМАР, що стримів прямо посередині хати, на перестінку між сіньми і коморою. Димар робився із глини або із плетеного хмизу, що обмазувався.

Українська хата (1902 рік), Кропивниччина, реконструкція.

Сохи ставилися з розрахунку, що в проміжках помістяться вікна (8 штук: 4 – з південного боку, 2 – із заходу, по 1 – з півночі та сходу) та двері (4 штуки у сінях). Полотна дверей мають розмір 0.85х1.80м, а вхідні двері на 10 см. нижчі (проте мають віконце вгорі висотою 37 см.). Вікна прямокутні, без вікониць, мають глухі рами розміром 0.73х1.15м., сині, проте вони встановлені у 1960-х під час незначної реконструкції хати. Вигляд автентичних вікон зберігся в іншій хаті (Різанова, 2): вони були менші, вгорі з аркою, на шість шибок, нижні чотири шибки розчинялися парними дверцятами надвір; віконниці повторювали аркову форму вікна, фільончасті (по три фільонки на віконницю), зі штабами (запорами).

Солом'яна стріха з південного боку спиралася на стовпи. Широкий навіс (1.2 м.) використовувався для сушіння трав, насіння, овочів, фруктів.

Українська хата, 1902 рік, інтер'єр світлиці, реконструкція.

У світлиці ліворуч від входу був дерев'яний МИСНИК (шафка для посуду), праворуч у кутку – українська ПІЧ, що займала четвертину кімнати. Челюстями піч розвернена до південного світлого боку. Вище ПРИПІЧКА був розмальований КОМИН. Найчастіше в мотивах розпису було ДЕРЕВО ЖИТТЯ з птахами обаполи. За ЧЕЛЮСТЯМИ (отвором) на ЧЕРІНІ пекли, варили, гріли страви. Вище черіня була лежанка печі, де часто відпочивали й вигрівались. Піч робилась із цегли-сирцю та випеченої цегли із місцевих заводів Різанова (цегла з тавром «Р»), білилась, деякі місця підводились рудою глиною або червоною вохрою, що трапляється пластами в місцевому піску. Біля печі була плитка з лежанкою. Між піччю-плиткою і стіною до вулиці – широкий ПІЛ (дощатий настил), де також спала сім'я, грались діти. Під полом (у підпіллі) на ряднах і глиняній долівці часто грались діти (підпільники :).

Напроти печі навскіс було ПОКУТТЯ (божник у кутку), де серед вишитих рушників висіли ВІКОНИ (найчастіше з Божою Матір'ю та немовлям), фото членів родини, ДІДУХ (останній, обжинковий сніп). Від покуття попід вікнами розставлені дві дерев'яні ЛАВИ. Між лавами і піччю стояв СТІЛ. За столом їли, справляли свята, приймали колядників, домовлялись у справах і т.п. Стіл і лави, мисник, двері, вікна і віконниці, фарбувались у червоне. Елементи печі, плити, ПРИЗЬБА, північна стіна хати підводились червоною вохрою чи рудою глиною. Червоно-руде оздоблення білої хати виконувало роль ОБЕРЕГА.

Умеблювання ТЕМНИЦІ дзеркально повторює розміщення меблів у світлиці.

СІНИ виконували роль прохідної кімнати, шлюзового відсіку для збереження тепла в житлових кімнатах.

КОМОРА або БОКОВКА була кімнатою для зберігання запасів їжі: борошна, олії, квасолі, круп, насіння тощо.

Така хата будувалася ТОЛОКОЮ (громадою) протягом місяця.

Традиційна хата (1902 року), модернізована в 1960-х.

Реконструкція.

Певний час у хаті на дві половини жили дві сім'ї: батьківська і синова. Батьки Дем'ян і Вустя Чабаники мешкали у НИЖНІЙ ХАТІ (темниці), а син Микола Дем'янович із своєю сім'єю - у ВЕРХНІЙ ХАТІ (світлиці). Так могло бути у 1953-1972 роках. Напевно, син Микола Дем'янович переробив світлицю у 1960-х роках за вимогами нового часу та своєї дружини. Була прибрана піч із світлиці. Стіна коморі перенесена в світлицю. У перенесеній стіні вбудована груба та втоплена плитка без лежанки. Коморю перетворено на кухню, додано двері із кухні в світлицю. Є значні переваги у новому плануванні. Сажа, кіптява від плити, запах їжі залишалися у кухні, а світлиця була чистою і теплою отримуючи тепло від груби.

Тоді ж перекрили дах шифером і встановили нові вікна уже без вікониць і гіршої якості. Також підбили стіни бетоном (зробили псевдофундамент).

Господарство: на 1933 рік на садибі нижче хати був просторий сарай, там утримували колгоспних коней. Ще десь і корову тримали. Також напроти хати біля кручі була велика КЛУНЯ. Очевидно, що з колективізації 1929 року на садибі нічого фундаментального не мріялось, не будувалося, лише розбиралося і згорталося.

Мешканці.

У 1920-1972 роках тут мешкали три покоління Чабанників

І

Чабаник Дем'ян Кузьмович, 1893 р.н. (голова Гаївської сільської ради на 1946 рік)

Чабаник (дів.Бузько) Вустя Федорівна, 1894 р.н.,

ІІ

Чабаник Микола Дем'янович, 1921 р.н.,

Чабаник Віра Дем'янівна, 1922 р.н.,

Чабаник Лідія Дем'янівна, 1925 р.н.,

Чабаник Гаша Дем'янівна, 1929 р.н.,

Чабаник Володимир Дем'янович, 1933 р.н.

Чабаник Надія Денисівна, 1923 р.н., (учителька),

ІІІ

 Чабаник Любов Миколаївна, 1954 р.н.,

Чабаник Тетяна Миколаївна, 1956 р.н.,

Чабаник Сергій Миколайович, 1958 р.н.

1972: Чабаник Микола Дем'янович продав хату сім'ї Ауліної Любові Максимівни з місцевого роду Ліваків. Тут росли дочки Галина та Лариса. У 2014 році хату (через аварійний стан) залишила і Л.М.Ауліна.

Демографічний контекст.

Подібні хати можна бачити по всій Лозуватці (південний історичний куток Гаївки). Як стверджує Список виборців 1926 року, у таких хатах, жили, любили й мріяли люди з такими прізвищами:

Андріученко (13) +4

Бабич (4) -

Баркар (10)

Бондар (2)

Бондаренко (8)

Вихров (3) -

Газель (3) -

Довгий (6) +2

Ігнатенко (5) +8

Карпенко (6)

Каташинський (4)

Конограй (1, найстарший чоловік 79 років, жив при Каташинських)

Крижанівський (3) -

Лівак (6)
Покотило (3)

Решетнях (1) -

Сухоребренко (4) +2

Салієнко (4) +5

Савченки (3) +4

Сіренко (2) -

Табунченко (1) -

Тесленко (6)

Теперенко (2) -

Тертичний (1) -

Чабаники (25) +11

Череватенки (2)

Юрченко (2) -

__________

*(8) кількість людей з таким прізвищем у Лозуватці.

* +11 кількість людей з таким прізвищем у щойно збудованій (з 1910 року) Гаївці.

* - мінусом позначені прізвища, які не типові для давньої Лозуватки.

За списками виборців 1926 року у Лозуватці було 130 виборців віком 18-79 років, з них кожен п'ятий Чабаник.

Більшість із цих прізвищ були тут у слободі Лозуватці слобідського полкового судді Григорія Бутовича вже у кінці 18 століття, зокрема є писемні згадки про Каташинських та Ліваків.

За переказами старожилів, Лозуватка Бутовича заселена людьми з козацької Лозуватки, що була тут нижче по річці Лозуватці.

Отже, в околицях Кропивницького жили і живуть люди з козацьким корінням.