На проводки вирішив розшукати могилу свого діда - Зотова Петра Васильовича (1916-1946).
 |
| Петро Зотау (1916-1946) |
Для цього поїхав з матір'ю, сестрою та сином до Рівного Новоукраїнського району. Перше враження від дороги-"бетонки" - гиц-гиц, гиц-гиц - і так 70 кілометрів від Кропивницького... на тлі прекрасної природи.
---
Рівне - найбільше село Кропивниччини (близько 5 тисяч населення): три школи, ще й школа-інтернат, бібліотека, музей, магазинчики, супермаркет "Копилка", церква і багато-багато чого цікавого. А ми ще й з Центральної вулиці не сильно з'їжджали.---
Діда нашого Петра Зотова там ніхто вже не пам'ятав. І це зрозуміло - він працював менше року кіномеханіком у Рівному і 1946 року помер від ран, що отримав у 2 світовій війні (а фактично від тортур смершівців). Потрапивши у перші дні війни в німецький полон, Петро Зотов перебуавав в одному з 10 таборів для військовополонених у Ратенові (біля Берліна). Після звільнення з фашистської неволі в кінці квітня 1945 року потрапив у фільтраційний радянський табір ще здоровим чоловіком. А вже прийшов з війни кантуженим і худим-худим... казав, що на передовій отримав поранення, хоча тоді вже не велися бойові дії у Європі. Найвірогідніше закатували діда в застінках смершу чи НКВД... а додому відпустили помирати.
---
Так от мого діда Петра Зотова не пам'ятали в Рівному, але добре знали його родича (ймовірно дядька) Зотова Максима Григоровича (бл.1902-1984).
---
 |
| Максим Григорович Зотов (бл.1902-1984) перший директор музею в селі Рівному з 1967 року |
---
Якісь нехороші вчинки нашого родича люди згадували неохоче - якось неловко було. На приклад, що любив М.Зотов робити перевірки (влада ж)... І перевіряє олійницю до тих пір, поки не наллють йому олії... Або у сусідки через хату прохопилося, що він був НКВД-ист і комуніст. Доводилося просити у людей казати всю правду. Якщо предки робили злочини, то мені прикро, прошу вибачення... і все ж то родичі - я вдячний їм за життя. Розумію, що сталінська влада ставила "при кориті" перевірених комуністів, який і був наш родич. Про юні роки М.Г.Зотова нічого невідомо, а переїхав у Рівне Максим Григорович уже в зрілому віці - після 40 років. То залишив про себе переважно хорошу пам'ять.
---
 |
| Тут жив Максим Григорович Зотов (бл.1902-1984) - редактор Рівнянської районної газети, засновник історико-краєзнавчого музею. Село Рівне, вулиця Центральна (колись Кірова), 161 |
---
Син Максима Зотова (здається Микола, 12.07.1934р.н.) виїхав до Одеси (чи то Москви). Родичі дружини, Кирпичові, теж виїхали. То на Чапаєвському цвинтарі (так зветься, бо колгосп Чапаєва був) ніхто за могилкою Максима Григоровича не доглядав роками. Ми обірвали бур'ян, дякувати люди дали сікатор - прибрали вишняк і залишили на могилці паску з крашанками та цукерками. Для краєзнавців даю координати: похований М.Г.Зотов в ряду між Багаченко Мотрею Іванівною (22.10.1909-4.02.1984) та Волошиною Катериною Тимофіївною (24.11.1902-4.04.1984). Могилку свого діда Петра Зотова не знайшли - залишили поминальний гостинець на горбочку у секторі поховань 1946 року.
---
Особисто для мене ця поїздка в Рівне дала уявлення про риси мого білоруського роду Зотових (із села Серебрянка Могилівської області). Були великі зростом, широкої кістки, освічені (від журналістики до краєзнавства - те що і я успадкував), наполегливі, легко знаходили спільну мову з людьми... Тепер мені зрозуміло, чому дід-білорус Петро Зотов після війни вернувся не в Білорусь (на свою Батьківщину), не в Кіровоград (велике місто), не в Козирівку (де жила моя бабуся), а в Рівне. Там його родич Максим Григорович Зотов був при владі і міг допомогти облаштуватись. Так все і починалось - з престижної і унікальної тоді роботи кіномеханіком. "Я ось облаштуюся і заберу тебе до себе, Марфушо", - казав Петро моїй бабусі. Але... не доля. Звітка про смерть чоловіка застала мою бабусю на городі, під час прибирання врожаю-1946. Заки дійшли з племінником Толею Здором до Рівного з Козирівки, то вже стояв хрест. Постояли, та й пішли (наступний раз на могилі діда вже побували його дочка, онуки та правнук через 70 років). Тоді у 1946-му від великого потрясіння не виносила баба Мархва їхнього сина - помер щойно народившись. Пізніше відмовила вона залицяльнику з Козирівки, молодому хлопцю-трактористу, і виїхала до сестри Насті в Лозуватку (нині Гаївка біля Кропивницького). А приплакала діда, що приходив ночами до неї. Вийде було баба (а їй всього 29 років) до мари-Петра (а він прожив 30 літ), а той зникає. Вже була зовсім змучилася, та баба Назарьончиха Каташинська відливала. І все заспокоїлося. І не було у моєї бабусі Мархви чоловіка понад мого діда Петра Зотова - ні вродою, ні внутрішніми якостями. Прожила Мархва Бондар сама довге життя у праці, тверезо, з гумором та оптимізмом, з гострим розумом та неабиякою кмітливістю. Виховала трьох онуків та побачила шестеро правнуків...
---
Дратувалися з моєї матері Зіни в дитинстві, що вона німка, бо народилася в Німеччині. Я розумію, що то лише людська жорстокість, яка хоче завдати болю, не розбираючись в деталях. Був би мій дід німець - то й так. Так ні ж! Мій дід білорус Петро Зотау, як і казала завжди бабуся.
---
А для Рівного... моя замітка додасть кольорів до їхньої історії. Доповнить відповідь на питання: "Хто такий був Максим Григорович Зотов - перший післявоєнний секретар райкому, редактор районної газети, засновник сільського музею?" І як жилося НКВД-исту, старому комуністу, ветерану Максиму Григоровичу з усвідомленням, що його родича (вірогідно племінника) Петра Васильовича Зотова знищила репресивна комуняцька система...
---
Нічого не стверджую. Це лише мої враження від людей, враження, які спростує чи зцементує час...
---
Дякую колишньому вчителю 5 школи Малому Володимиру Дмитровичу,
краєзнавцю, директору Рівнянського музею Безпальченку Віктору Володимировичу,
власникам магазину Волошиним, сусідам і всім рівненцям, хто допоміг краще узнати мій білоруський рід Зотових з Могилівщини.
---
Краєзнавець, Заслужений вчитель України Василь Доценко
Немає коментарів:
Дописати коментар