Мені подобаються діакритики: вони надають письму
чіткості, однозначності, компактності... і навіть неповторного шарму. Як я
зрозумів, основна проблема діакритичного письма – налаштування клавіатури на
«галочки», «зарубочки», «рисочки», «крапочки».
E.g.: Susidśka divčynka ħyzujetsä ħorošym namystom.
Без діакритиків
доводиться користуватися подвоєннями, комбінаціями літер чи надавати певного
значення літерам в залежності від позиції. Тут перевага одна – можна скористатися
англійською розкладкою клавіатури без
налаштувань. Мінуси бездіакритичності: громіздкість тексту, неоднозначність
літер, і як наслідок, наявність правил читання в залежності від позиції літери.
У прикладі на
порівняння видно переваги й вади обох підходів:
Susidśka divčynka ħyzujetsä ħorošym namystom.
Susidsjka divchynka khyzujetsja khoroshym namystom.
Сусідська
дівчинка хизується хорошим намистом.
Можна поєднувати обидва
підходи, як це пропонує Dmytro Polumjar, розробивши до діакритичного письма бездіакритичну транслітерацію. Подаю своє бачення транслітерації діакритичних літер та Сс [ц]:
Літери з діакритиками
|
Транслітерація без діакритиків
|
Міркування
|
Žž [ж]
Čč [ч]
Šš [ш]
Ħħ [х]
Cc
[ц]
|
Zh zh
Ch ch
Ss sh
Kh kh
Ts ts
|
Я тут згоден з Держстандартом
|
ć, d́, dź, ĺ́, ń, ŕ, ś, t́, ź (м'якість приголосних)
|
tsy, dy, dzy,
jy, ny, ry, sy, ty zy
|
Пом'якшення також можна передавати з допомогою
літери «j»
(як у гаєвиці) чи з допомогою «і»…
|
ä, ö, ü, ë
(пом'якшення попереднього приголосного)
|
ya, yo, yu, ye
|
P.S. Японці користуються ієрогліфами
(Кандзі), двома звуко-складовими абетками (Хірагана для передачі граматичних
форм слів і Катакана для передачі запозичених слів) та латинкою. Японська
латинка має діакритики, які транслітеруються без діакритиків. E.g.:
Ā
sō desu ka?
Aa,
sou desu ka?
О, то є
правда?
Прекрасний досвід
абеткотерпимості!
---
