Мої обидва діди воювали і обидва загинули у другій світовій війні. Пишу для того, щоб порушити монополію москви на перемогу над фашизмом. Для мене це спроба відкрити 

Зотау Петро (унизу)

правду, яка би вона не була. Усвідомлюю, що поруч із пієтетом перемоги стоять і звірства радянської п'яної орди в Німеччині - гвалтування уже "звільнених" беззахисних жінок - німкень, а також українок, білорусок, польок, що були в полоні. Масові злочини не можна виправдати війною, адже подібного не спостерігалося в американській, англійській та французькій зонах окупації... Мені прикро, що українці у складі радянської армії також причетні до масових згвалтувань у Німеччині 1945 року. Я, як українець, онук двох радянських солдатів, прошу прощення в німецького народу за великий злочин проти жінки, який чинили українці у складі радянської орди в Німеччині. 

--- 

Це інтерв'ю записано, коли мені було 17, а моїй бабі Мархві 77 років у 1994 році. Тут є згадка про маминого тата Зотова Петра Васильовича (1916-1946) - білоруса з Могилівщини. 

Мархва Володимирівна Бондар,

(17.06.1917., село Козирівка - 

23.01.2013., куток Лозуватка села Гаївки);

з 1947 року – в с.Лозуватці Гаївської сільської ради / Кропивниччина

НІМЕЦЬКИЙ ПОЛОН

(інтерв’ю)

Василь Доценко: Бабо Мархво, розкажи про війну.

Мархва Володимирівна Бондар: Ой, краще не згадувать... Таке страшне було. На полях люди побиті розкидані...

-            Тебе в Німеччину вивезли з Кіровограда. А ти ж – козирянка.

-            Після голодовки 1933-го я була в Козирівському патранаті. Як вивезли з патронату в Кіровоград, паспорт получила, була санітаркою в больниці біля “Красної Звізди”. Тоді до війни три роки в кафе “Їдальня” робила – зразу за рогом, де Кіров стоїть. Туди весь світ cходився – даже льотчики заходили.

Перед самою війною працювала служанкою в жидів Березовських – хороші люди були. Німці прийшли, то я одна залишилася в хаті – жиди виїхали.

Одного дня німці сказали всім зібратися на перепис до вокзалу. А тоді з автоматами зігнали людей і закрили в темний вагон[1] – як скот. І повезли на Німеччину.

-            І куди привезли?

-            Це було в Рулані[2]. В лагері робила щось шилом – вертіла отак. Була мала ростом, то коло станка на стульчику стояла [працювала у "Вікторі Три" (так в документі з архіву); нині Вікорі Три є частиною назв оптики фірми "Zeiss". Як відомо, Ратенів - відомий центр виробництва оптики з 1801 року - Д.В.].

Їсти не давали, брюкву зварять раз у день, у лагері за дротом [всю цю їжу баба називала "шліхтою", можливо від німецького слова "schlecht" (поганий) - Д.В.].

Була оружона охорона. Багато було людей: хранцузи, поляки, руські, білоруси, англічани. Ловили жаби та їли, там усякі нації були і німець геть увесь світ захопив! Як це так, шо німець увесь світ завоював?!

-            Як ти познайомилася з моїм дідом? Там і моя мати народилася[3].

Бондар-Зотова Зіна,
нар.17.06.1944,
м.Ратенів,
вул.Грюнауерська, 125 
(поблизу нині нова траса)

-            Дід Зотов Петро був у сусідньому лагері. А сам він білорус – з Мугильова, із села Серебрянського. Він попав у полон до німців [у Ратенові було 10 таборів для військовополонених - Д.В.].

-            Коли вас звільнили?

-            Страшне діло, Вася – хотіли нас пострілять. Євреїв зразу побили; которі втікли – вціліли.

Було тепло, коли звільнили. Німці нас вигнали з лагеря у ліс Арадо, хотіли пострілять, а налетіла авіація [на авіазаводах "Арадо" в Ратенові працювали 1000 в'язнів із концтабору - філії Заксенгаузена. У 1946 році 111 вагонів арадівського устаткування вивезено в Росію як репарація - Д.В.]. Німці повтікали. А свистить, кулі летять. Ми вийшли на поле, а там – німецькі хатки походні, де ми й переночували. На ранок чули руські матюки – Гітлера матюкали. Я вщипнула дочку Зіну (а їй ще й року не було), щоб та заплакала і нас не постріляли. А тоді знадвору почали кричать, що тут дитина, щоб не стріляли. Наші направили,

 куди треба йти.

Ми, як їхали додому, на дорозі була вивіска “Здесь спалено 14 тисяч людей”.

Пішки дійшли до Перемишля, а там уже чи поїздом нас відправили... В Перемишлі направляли, хто куди. Чоловіка Петра – на передову.

-            Розкажи про діда Петра.

Приблизно на цьому місці стояв табір для примусоворобочих
в Ратенові (Грюнауер Вег, 125), де перебувала Бондар Мархва

-            А ми з Петькою разом ішли додому. Петьку забрали з Перемишля на хронт, на передову. Він із фронту прийшов ще живий, кантужений, у нього очі бігали – і вмер. Петька був у гвардії [напевно до полону - Д.В.]. Гвардійці були, де найбільші бої. Не знаю, де він воював.

Петька з фронту прийшов і робив кіномеханіком у селі Рівному. А голод був у 46-ім чи 47-ім і він помер від крововиливу в мозок. Мені сказали про це, а я город у Козирівці убірала. Поки я убрала, пішки пішли, то його вже поховали. Ми прийшли – на цвинтарі хрест стоїть, та й пішли назад.

Записано: Лозуватка, 1994-й рік

P.S.: Мій дід Петро, після концтаборів, штрафбату, контузій на передовій та голоду (а може й катувань смершівців) так надірвав здоров'я, що загинув у перший рік по війні. Він, фактично загинув на війні, але не числиться таким, бо - не на фронтах. Було йому 30 років - точно пішов з життя не від старості. 

Мати росла напівсиротою. Ровесники ображали безбатьківну, обзиваючи "німкою", бо народилася вона в Німеччині. У Козирівці недоброзичливці записали, що баба Мархва виїхала добровільно до Німеччини, хоча могли написати що-завгодно, адже не були свідками її мобілізації з Кіровограда 27 травня 1942 року. Примусовість вивезення довелось доказувати в суді, а за свідченнями звертатися аж у Ратенів / Німеччина.

До сих пір, лишаються загадки в родинній історії:

- З Ратенова надіслали точну дату та місце народження матері, а дані про батька матері відсутні. 

Можливо, батьком матері і не був Петро Зотов. Можливо, був і німець... Можливо, діти обзивали матір небезпідставно. Не знаю. Випадки насилля над "українками-унтерменшами" були поширені. У будь-якому випадку, Петро Зотов - це чоловік життя Мархви Бондар. У її розповідях він завжди найкращий - був єдиним, тому за законом Любові (а це найвищий закон у Всесвіті) він батько моєї матері. Як мінімум, на час перших матюків визволителів, Петро Зотов був поруч, назвав мою матір дочкою і вона залишилася живою, як і моя бабуся. Дід Петро став Спасителем. В інакшому випадку, що могла зробити розпашіла орда з "нємецкай падстілкаю" (моя баба) та ще й з "нємєцкім отродьєм" (моя мама)? Те що й з іншими - згвалтувати, розтерзати й знищити. Білорус Петро Зотов - не лише мій дід, а й спаситель моїх одних з "найлюбиміших дівчат" - бабусі й мами. Моя мати Зіна названа на честь сестри Петра Зотова Зінаїди.

- У розповідях баби та документах з архівів і з Німеччини розбіжності. Довгий час, датою народження матері (зі слів баби) було записане містечко Рулан (Руланд - біля Дрездена). Ліс "Арадо" біля Руланда відсутній - є сільце Арнсдорф у лісі. Насправді цехи авіазаводу Арадо були у Ратенові, можливо і ліс поруч називався "Арадо". До того ж, у Ратенові були 10 концтаборів для військовополонених, де міг перебувати Петро Зотов. Яка тут роль Руланда? Чи примусоворобочих вивозили так далеко на південь для розстрілу (до речі, це можливо, адже Ратенів та Руланд сполучені залізницею)? 

- Чи міг військовополонений Петро Зотов бути звільненим у Ратенові 26-27 квітня 1945 року, дійти пішки до Перемишля (через усю Польщу - тижня два, до 10 травня) іще й потрапити у штрафбат до 9-12 травня, щоб отримати страшні контузії на передовій до завершення бойових дій в Європі? Все може бути, але щось тут не збігається. Може смершівці зробили діда калікою у фільтраційному таборі?

- Страх репресій змушував Мархву Бондар мовчати, змінювати дані, брехати... Ще в часи розкуркулення та голоду стався якийсь жах, що видалив пам'ять дівчинки з 6 до 16 років. Будучи свідком голодомору в 15 років, вона переказує це свідомістю 6-річної дитини, потім враз - і перший спогад із Кіровограда вже 16-річної дівчини. 

До того ж, якісь непевні розповіді, що після війни у Козирівці був у неї молодий чоловік, від якого народила сина, що скоро помер. Це у 1946 році - при живому Петру Зотові! А можливо, Петро Зотов, лише чоловік, який спас мою матір і бабу, а мав свою сім'ю в селі Рівному чи брата. Адже там живуть люди із прізвищем Зотові. Цікаво поїхали на гробки в Рівне та розпитати. До того ж, всі документи про Петра Зотова бабуся попалила (через страх репресій, бо дід був у полоні, тобто по закону зрадник - родинна версія).

- Моя мати пам'ятає, як її тато приходив додому в Козирівку і давав їй "канфети" з військового "катєлка". Дід Петро був у пілотці. Тоді матері було років два. І знову ж таки невідомо, чи це був Петро Зотов, чи інший дядько, якого дівчинка означила своїм татом, а мудра мати підтвердила дитяче прагнення мати образ хорошого тата.

Багато непевності. Немає чітких, завершених сентенцій. Відчуваю, що моя душа прийшла у світ для пошуку правди, а не канонічно написаних, "морально правильних" текстів.

Чому я зачепив тему згвалтувань? Бо після війни гвалтівники повернулися додому, виховали синів і онуків. Моє дорослішання припало на 1990-і роки. У чому я жив? Не дивуйтеся - я жив у травневому Берліні 1945 року, одразу після "звільнення". Пиятика та наркоманія хлопців-ровесників, одиничні й гуртові згвалтування, убивства й бійки, матюки й жорстокість, ходки в тюрму ровесників і ранні смерті від передозу - і скалічені долі дівчат. Розбиті ферми, похилені забори, сірі дахи й будинки, смітники... При цьому у моїх ровесників часто не було дідів або батьків (батьки то в тюрмі, то в запої, то в розлученні). А що Я робив тоді? Я був поза контекстом - ботан-заучка, націоналіст, що сам вивчав історію... дивак, бо свідомо скрізь говорив українською (не прагнув "ботать по фєні")... в голові наука й космос - загалом "не мужик" у термінах 1990-х. І при всьому тому я встиг пройти свідком у судовій справі про згвалування, бо відгукнувся на крик з темряви про допомогу... 

Успіх суспільства залежить від становища жінки в суспільстві. Скривджена жінка - бідна країна; щаслива жінка - успішна країна. Стан жінки визначається - станом духу чоловіка, повагою до жінки й захопленням її божественною красою. Хворий дух - нещасна жінка - бідне суспільство. Бадьорий творчий дух чоловіка - яскрава жінка - успішне суспільство. Промовчали діди наші свої гріхи в Європі, утопили совість у бойових стограмах на ряжених парадах, думали, що якось буде. Брехня й недогово... А якось не буде. І в стилі біблійних пророків: "Радійте, бо можете покаятися"!

--- 

Все буде Україна :)

---

[1] Це було 27 травня 1942 року.

[2] Насправді місто називалося Rathenow.

[3] Бондар Зінаїда народилася 17 червня 1944 року в місті Ратенові (Grünauer Weg 125) у таборі для примусоворобочих, який був знесений у 1945 році.

The first Ukrainian astronaut began singing a Ukrainian folk song when he reached the orbite. 

--- 

Pavlo Popovych, the fifth human and the first Ukrainian astronaut in orbit, commanded the space flight Vostok 4 on August 12-15, 1962^[1] which, along with Andrian Nikolayev on Vostok 3, was the first time manned double spacecraft mission. His call sign for this flight was Golden eagle (Бе́ркут). The two Vostok capsules came within 6.5 km (4.0 mi) of one another and ship-to-ship radio contact was established.^[2]

--- 

When Pavlo Popovych glanced at the Earth from the orbit he was so excited that he started singing a famous Ukrainian folk song. 

Glancing at the sky

I'm so excited

Because I can fly now 

For I'm a falcon! (though his call sign was Golden eagle)

Thus in 2017 we celebrate the 55th anniversary of the Ukrainian song in orbit :)  

--- 

A bronze sculpture to Popovich was established in Uzyn.^[3]

The name of Pavel Popovich was given to a mountain ridge in Antarctica and a minor planet.^[3][4]

Pavlo Popovych (1930.10.03 / Uzyn, Kyiv region - 2009.09.29 / Hurzuf, Krimean region) had also been the chairman of Ukrainian diaspora organisation in Russia.

Перший український космонавт заспівав українську народну пісню, коли успішно вийшов на орбіту.

---
Павло Попович, п'ятий земний і перший український космонавт, командував космічним човном Восток-4 12-15 серпня 1962 року. Разом із Андріяном Ніколаєвим (Восток-3) брав участь у першому одночасному польоті двох пілотованих космічних апаратів. Його позивний для цього польоту був Беркут (Золотий орел). Дві капсули летіли на відстані 5-6 кілометрів одна від одної. Між пілотами було встановлено радіозв'язок.

---
Коли Павло Попович глянув на Землю з космосу, від захоплення він заспівав відому українську народну пісню:

Дивлюсь я на небо

Та й думку гадаю:

Уже я і сокіл,

Уже я літаю! (Хоча позивний П.Поповича був Беркут)

Таким чином, в 2017 році ми відзначаємо 55-ту річницю української пісні на орбіті :)
---

В Узині на Київщині є бронзова скульптура Поповича.

Ім'ям Павла Поповича названі гірський хребет в Антарктиді і мала планета.

В останні роки свого життя Павло Романович Попович  (1930.10.03 / Узин, Київщина - 2009.09.29 / Гурзуф, Крим) очолював українську діаспору Росії.

Корифей нафтогазової геології - академік Доленко 

(09.03.1917 / Гаївка - 16.12.1990 / Львів) --- 

у 30 слайдах

1. Видатний вчений-геолог Г.Н.Доленко досліджував родовід нафти й газу. Він - практик, теоретик і стратег створення та розвитку міцної паливно-енергетичної бази України, що дозволило нашій державі стати однією з найрозвиненіших промилових країн світу.

2. Григір Долинка (а так звали майбутнього вченого) народився в один день із Тарасом Шевченком - 9 березня. Хоча дату народження часто подають за старим стилем - 24 лютого 1917 року. На світлині та автопортреті академікам по 27 років.

3. Це хата (вгорі), в якій народився Григір Долинка, найменший з 8 (чи 9) дітей у сім'ї. З того часу у Гаївці (Кропивницький район та область) збереглися хати подібного типу.

4. Разом з іншими селянами батьки Григора, Назар та Софія Долинки, заснували Гаївку у 1910 році. На світлині Григір Долинка з батьками. Поруч - герб Гаївки.

5. 1929 року Григір Долинка закінчив Гаївську 4-річну трудову школу, яка знаходилася у просторій селянській хаті. На світлині хата (сучасний вигляд) з "учительського кварталу", в якій вірогідно навчався майбутній вчений.

6. Брати Назар, Дмитро та Тимофій Долинки теж брали участь у будівництві Гаївської 7-річної школи. На толоку приходили і діти. На світлині Гаївська школа. Поруч - герб школи.

7. Григір Долинка був серед перших учнів нової Гаївської семирічки, яка відкрилася у 1929 році. Про це негадує пам'ятна дошка на стінах школи.

8. У Кропивницькому є заклад, який відвідував Григір Долина у 1932 році. Нині це машинобудівний коледж, що знаходиться у колишньому земському реальному училищі, який закінчили видатні українці: Є.Маланюк, Ю.Яновський, Є.Чикаленко, П.Саксаганський та інші.

9. Під час колективізації активісти-комуністи забрали майно Долинок, а сім'ю виселили на край села у хату розкуркулених. У 1932 році "бригади хлібозаготівлі" забрали всю їжу і діти вже почали пухнути  з голоду. Назар Долинка за одну ніч зібрав сім'ю і вихав на Донбас. Там змінили прізвище на "Доленко". Григорій Доленко закінчив повну середню школу в Макіївці у 1935 році. Книга В.Доценка "Вихід. Дума про голод" (Кіровоград, 2008) подає картину колективізації та голодомору в селах Гаївської сільської ради Кропивницького району. Свідки згадують і про Долинок.

10. Григорій Назарович Доленко навчався в Харківському університеті імені Горького в 1935-1940 роках. На час навчання припадає державний терор "чорного воронка". У 1937 році знищений ректор університету. Під арештом перебував і викладач університету, видатний фізик Лев Ландау.

11. Майбутня дружина Г.Н.Доленка Клавдія Леонтіївна Варениченко теж навчалася в університеті на геолога. Там вони й зустрілися.

12. За п'ять років після університету молодий геолог Григорій Доленко виріс до стратега розвитку нафтогазової галузі України.

13. Григорій Назарович Доленко - відкривач найбільшого в Європі родовища нафти Матцен. На світлині: сім'я Г.Н.Доленка (Григорій Назарович, його дружина Клавдія Леонтіївна, син Микола-Богдан, донька Галина) / Австрія.

14. Доленки мешкали у Цистерсдорфі та Відні, під час перебування в Австрії.

15. Повернувшись на Батьківщину Г.Н.Доленко відкриває родовища нафти у Прикарпатті.

16. З 1952 року Григорій Назарович починає наукову діяльність, перейшовши на роботу в Інститут геології і геохімії горючих копалин у Львові.

17. У 1963-1982 роках Г.Н.Доленко - директор Інституту ГГГК. 

18. Наукова проблема Г.Н.Доленка - походження та закономірності розміщення нафти й газу.

 19. Наша впевненість у силі України базується на досягненнях попередніх поколінь. 

 20. Г.Н.Доленко, маючи вагомий вплив на стратегію розробки нафтогазових родовищ у колишньому Радянському Союзі, робив усе можливе, щоб законсервувати українські поклади сировини для майбутніх поколінь. 

 21. Ось у цьому будинку у місті Кропивницькому вчений-геолог писав свої наукові праці. 

22. Тут найчастіше бував Григорій Назарович, приїжджаючи до родичів у Кіровоград (Кропивницький).

23. Академік Доленко часто приїжджав до Кіровограда (нині - Кропивницький)

24. Захоплення академіка - опера!

25. Академік Доленко досягнув усіх можливих вершин наукової слави, виховав наступне покоління науковців-геологів, залишив по собі праці з геології нафти й газу. 

26. До 100-річчя від дня народження академіка Григорія Доленка 25-26 травня 2017 року у Львові проводиться міжнародна наукова конференція "Геологія і геохімія корисних копалин"

27. Пам'ять про академіка-геолога Доленка з Кропивниччини зберігають в обласному краєзнавчому музеї. 

 28. Рідне село Григорія Назаровича достойно вшанувало видатного земляка. 16 березня 2017 року депутати сільської ради назвали центральну вулицю Гаївки "Академіка Доленка".

 29. Через 84 роки після того, як Григір-Григорій Долинка-Доленко мусив залишити Гаївку на батьківську землю завітав син академіка Микола-Богдан Григорович Доленко.

30. Григорій Доленко також повернувся у рідну Гаївку справами. З 2006 року село, де народився корифей нафтогазової геології України, газифіковано :) 
--- 
Із вдячністю великому землякові, гаївчани.

Академік Доленко (1917-1990): 

цікаві факти з життя від племінника. 

--- 

Інтерв'ю з племінником академіка Доленка - Анатолієм Антоновичем Савіцьким, 1936р.н. / Кропивницький / 20.03.2017. 

--- 

Тут навчався в 1932 році Григір Долинка - майбутній
академік Григорій Назарович Доленко.

* (В.О.Доценко) Скажіть, будь ласка, яким Ви запам’ятали свого дядька Григорія Назаровича Доленка?

- (А.А.Савіцький) Яким запам’ятав? Він красиво співав… Дядя Гриша як зірочка був. Приїде, як почне розказувать – а ми роти пороззявляємо та тільки слухаємо.

* Які пісні співав? Я чув, що він любив «Дивлюсь я на небо…».

- Так… Ну… «Кришталева чара, срібнеє дно…» співав. Він, коли закінчував навчання, хотів стати артистом. Та йому нарадили, що геолог потрібніше.

* Всі кажуть, що Григорій Назарович завжди говорив українською, навіть в Москві.

- У нього була чиста українська мова. Коли говорив, то всі затихали і мовчки слухали. А мені казав (сміється): «Ти злочинець, бо твої діти української мови не знають».

--- 

Цитата:

«Ти злочинець, бо твої діти української мови не знають»

--- 

Племінник академіка Доленка -
Анатолій Антонович Савіцький.
Місто Кропивницький, 20.03.2017р.

* Та Ви добре говорите українською!

- Та це зараз. А тоді школи ж на російську попереводили, а я у льотній академії, а там все російською… Зараз то діти знають українську… і англійську. Одна дочка в Києві, інша в Одесі. Обоє учителі музики.

* Які ще мови знав академік?

- Точно знав німецьку мову.

* Як науковець Г.Н.Доленко часто бував за кордоном…

- За кордоном починаєш думати інакше. Там життя швидше розвивалося. От в Японії Григорій Назарович бачив із вікна хмарочоса, як автобусами робочих розвозять додому. Тоді в нас такого ще не було.

* У родині розмовляли часто про те, що не можна було говорити на людях…

- Ми були в Кисловодську в 1986 році… там жили його племінниці, а мої двоюрідні сестри. Якось прогулювалися вдвох з дядьо Гришею, а він і каже, що троє академіків втекли з Росії – один в Америку, другий - в Японію, і ще десь третій. А я питаю, що ж їм тут не вистачає: такі гроші заробляють, квартири, пільги… А Григорій Назарович відповів: «Тут дихати не дають».

--- 

Про умови праці радянських вчених: «Тут дихати не дають»

---

* Тобто? Що він мав на увазі під «дихати не дають»?

Григорій Назарович Доленко ходив на роботу у вишиванці

- А в нас скрізь був нагляд… сліжка, заборони. Коли іноземні друзі-вчені приїжджали в Україну, то вони ходили, де хотіли в нас. А дядя Гриша раз був у Швеції. Йому друг запропонував у магазин сходити та гостинці додому купити. Дядя Гриша зразу відмовлявся – він був скромним. Таки друг умовив і дядя Гриша побачив, як у магазині розраховуються карточкою – вжик і заплатив. Це до нас тільки недавно дійшло, а там давно таке було. Так друг запросив до себе додому, а дядя Гриша відмовився, бо в готелі відмічатися треба.

* Так. Син Г.Н.Доленка згадує, що під час відрядження в США у готельному номері на другому ліжку спав КеГеБешник і контролював вченого: що купляє, з ким говорить, де йде. Навіть хотів забрати платівки з українським піснями та Григорій Назарович не дав.

- Це було постійно. Дядя Гриша колись таке казав: «В Австрії викликали в КГБ і давай агітувати, щоб був донощиком. Я відказався, бо як узнають про це люди, то я вже не вчений тоді». Дуже Григорія Назаровича обурювало те, що Росія все контролювала в Україні: «Чому я український вчений маю підкорятися російському вченому? Він такий, як і я». Або треба було просити автобус на потреби інституту аж у Москві, та й не дали ж.

--- 

Цитата: «В Австрії викликали в КГБ і давай агітувати, щоб був донощиком. Я відказався, бо як узнають про це люди, то я вже не вчений тоді»

--- 

* Цікава розмова в Кисловодську…

- Тоді зайшлося й про Бога. Дядя Гриша сказав: «Ти про Бога нічого не знаєш. Бог є». Розповідав про якість книги з Єгипту…

* Вже не раз чую про скромність Григорія Назаровича. А що Ви скажете?

Г.Н.Доленко з донькою Галиною та сином Богданом

- Як велика людина в науці дядя Гриша мав право на багато-що. Але йому було прикро з того, що його виділяли з-поміж інших. Він відпочивав раз у Трускавцях, а йому дали три-кімнатні апартаменти. То дядя Гриша обурювався, чому йому три кімнати, а його колезі одну. Хай він не академік, а просто співробітник, то все одно людина. Йому відповідали «Так положено». Дяді Гриші стидно було за таку нерівність, то він у Трускавці більше не їздив.

* Коли Григорій Назарович відвідував Кіровоград, які його були улюблені місця тут?

- Тьотя Клава (дружина Г.Н.Доленка) раз була у Кропивницькому, заходила до нас додому на Некрасівці. А то переважно Григорій Назарович сам приїжджав попутно у відрядженнях. Поки живий був дядько Матвій до 1980-го, то все оберталося довкола нього, весь рід там збирався і дядя Гриша туди найчастіше приїжджав. Там зараз пустир на розі Кропивницької та Гагаріна біля 3-ої поліклініки.

Саме той пустир на розі Кропивницької та Гагаріна
біля 3-ої поліклініки

* А Ви їздили до дядька у гості?

- Так. Напроти Інституту геології і геохімії, яким він керував, був пам’ятник-літак. А жив Григорій Назарович у 4-кімнатній квартирі у будинку вчених у Львові.

* Розкажіть, що ви знаєте про наукову діяльність Григорія Назаровича. Адже він людина державна: розробляв теорію й ініціював геологорозвідку; на міцній сировинній базі виросла економіка України. Україна ввійшла тоді у десятку промислових лідерів світу.

- Так… Ми думали, що після Незалежності життя буде краще.

* Воно і було би краще, та припинили відкривати нові родовища, сиділи на російській трубі… Взагалі запаси газу в Україні трохи більші, ніж в Росії –  50 трильйонів кубометрів!

- Ухти!

* Вистачить на сотні років, просто ніхто не розробляє їх.

- Колись дядя Гриша сказав: «Є у нас нафта й у Львові – на глибинах більших. Нашою технікою не дістати. Коли наше сверло на півкілометра не вистачить, то американське на півтора дістає».

--- 

Цитата: "...Коли наше сверло на півкілометра не вистачить, то американське на півтора дістає"

--- 

* Що Ви знаєте про життя Доленків у Гаївці?

- По різному казали прізвище: і Доленко, і Долинка, і з різними наголосами. Батько діда Назара, Дмитро Долинка, жив у Аджамці, щиголь був: циліндр, тросточка і ходив до шинку. А коли щось робити, то хлопців гукав – їх було п’ятеро і сестра Христя – щоб косили, скирдували та поралися. То мати сказала дітям: «Цар землю дає, ідіть, бо життя вам тут не буде. Ви робите, а він гроші складає». Назар і Дмитро взяли землі в Гаївці, Тимофій - у Дубовій, Степан – у Веселівці, а Явтух - не знаю де.

--- 

Образ: Батько діда Назара, Дмитро Долинка, жив у Аджамці, щиголь був: циліндр, тросточка і ходив до шинку

---

* Назар і Дмитро Доленки взяли по 10 десятин. Десятина десь як гектар.

- Давали землю на чоловіка трохи більше десятини, на жінку трохи менше – було 10 десятин, бо сім’я велика, а дід ще й прикупляв. До колективізації у нього було 15 десятин – на тому місці зараз ліс вище Дубової Балки. 

* Це біля північної межі Гаївських земель...

- Дід Назар учив: "Діти, вставайте рано, щоб казали вам "Бог на поміч", а не ви комусь"!

* Як Доленки залишали Гаївку?

- Дід Назар все дивувався: «Чого б то в мене забрали землю, я ж її не крав». А його викликали комуністи, принижували: «Нахиляйся, кулацкая сволочь!» і каталися на спині, глумилися. Дід спокійний був, плакав «Я ж нікому нічого поганого не робив». Дали до двору раз план по зерну – одвіз. Другий раз дали план хлібозаготівлі – одвіз. А на третій раз уже не було що везти. То сім’ю вигнали з хати і поселили на краю села в іншу хату розкуркулених. Одного разу знайомі попередили, що прийдуть забирати зерно. То дід Назар сказав дітям виставити зерно, щоб забрали. Так прийшли і те виставлене зерно забрали і зовсім усе по закутках вигребли. Дід поїхав у Макіївку на десять днів і заробив якоїсь їжі. Коли вернувся, то діти вже почали пухнуть з голоду. Та зібралися за ніч і виїхали в Макіївку.

* Так Доленки не в 1929 році виїхали з Гаївки, а в 1932-му?

- Виходе, що так – коли почався голод. Це все мати розказувала.

* Тепер все сходиться. Двоюрідний брат Григорія Назаровича, Олексій Дмитрович Долинка, що на три роки менший, згадував, що Григір все читав книги та ходив голодний  по степах колоски збирав. Виявляється, що Григір Долинка таки закінчив у 1932 році Гаївську семирічку та відвідував вечірні курси робітничого інституту сільськогосподарського машинобудування (нині Кропивницький машинобудівний коледж). Про це розповідала Вашій сестрі мама, йдучи до Залізничного вокзалу і показуючи рукою на будівлю: «Тут учився Гриша».

--- 

Цікаво: У Кропивницькому є заклад, де навчався академік Г.Н.Доленко. Це -  машинобудівний коледж, що знаходиться у колишньому Єлисаветградському земському реальному училищі, який закінчили видатні українці: Є.Маланюк, Ю.Яновський, Є.Чикаленко, П.Саксаганський та інші.

--- 

- Дядяд Гриша забрав своїх батьків з Донбасу на західну Україну. У Дрогобичі його мама похована. А батько Назар тоді вернувся у Кіровоград та жив у дітей своїх (у своєї дочки Лізи).

* Дід Назар своєї хати не мав у Кіровограді...

Москвич - 402

- Так... А ще послухай таке… У 1945 році дяді Гриші дали «Москвич-402». Машину скоро й забрали, бо з Гаївки прийшло повідомлення, що він куркуль. А це ж треба гордитися тим, що хазяїн! А не карати…

* Дуже дякую за безцінні спогади про Вашого дядю – видатного науковця Григорія Доленка.

- І вам дякую за те, що шануєте цю велику людину. На такому прикладі й треба дітей виховувати.

Як добре жилося вченим світового рівня в Радянському Союзі... на одному прикладі видатного геолога Г.Н.Доленка

---

"Це було десь 1970 року. Наукова конференція в США. Перед від'їздом дві години "накачка" уповноваженими особами. У готельнім номері друге місце займає шмаркач з КГБ, який фіксує, коли і з ким зустрічаєшся і перевіряє всі покупки, на які виділено 56 доларів. Коли батько приніс дві пластинки хору Кошиця з українськими піснями, КеГеБешник хотів їх забрати. Коли не вдалося, пригрозив, що будуть неприємності... Так і сталося..." (зі спогадів сина академіка п.Миколи-Богдана Доленка). 

--- 

"Як визначний учений Доленко Г.Н. відомий закордонним спеціалістам не тільки своїми науковими працями, а і участю в багатьох міжнародних конгресах і симпозіумах. Григорій Назарович побував у наукових відрядженнях у багатьох країнах світу: Болгарії, Угорщині, Польщі, Австрії, Англії, Канаді, Німеччині, Франції, США, Японії та ін.", - читаєш в енциклопедіях про видатного вченого Григорія Назаровича Доленка.

 І думаєш було, як таке привілейоване життя вдавалося у радянські часи Залізної завіси. А от-так - під пильним поглядом відповідних органів... таким пильним поглядом, що аж непристойно... Не дарма ж придумали тоді анекдот про триспальне ліжко "Лєнін-с-намі".
--- 
Ця світлина часів перебування Г.Н.Доленка в Австрії (1945-1950) дуже точно передає атмосферу роботи радянського науковця - під дуже-дуже пильним поглядом з усіх сторін співробітників уповановажених органів. Наперекір усім старанням московських окупантів, Григорій Доленко залишився і вченим, і українцем, і життєлюбом...