Українська хата, Кропивниччина

Традиційна українська хата на дві половини.

---  

Для тих, хто цікавиться своїм корінням, українською етнографією. А також для тих, хто будує собі етнохату. 

Місце:

Вулиця Різанова, 6, село Гаївка за 10 км на схід від обласного центру Кропивницького. Хата знаходиться в історичній частині Гаївки – кутку Лозуватці.

Час:

За господарчою книгою с.Лозуватки 1958-1960 років, хата побудована 1902 року. Подібні хати поруч забудовані переважно у 1820-1918 роках.

Розміри: 5.4х12.0 м. Висота від долівки до стелі: 2.6 м.

План української хати сер.ХІХ-пол.ХХ століть, Кропивниччина 

Таке планування мала хата з 1902 року. Хата каркасна, мазана рудою глиною, під соломою, білена, північна стіна підводилася червоною вохрою або рудою глиною, так само як і ПРИЗЬБА. Хата будувалася на підвищенні без фундаменту.

Каркас. СОХИ (масивні дубові стовпи в діаметрі 30см.) обпалювалися, закопувалися у землю на наріжниках, під сволоком та вздовж стін. Сохи з'єднувалися поземними ГЛИЦЯМИ у три-п'ять рядів. Глиці обпліталися хмизом і килювалися (замазувалися глиною). На сохи по периметру хати фіксувалася дерев'яна ОБВ'ЯЗКА. Потім на стелю з інтервалом у 40 см. накладалися СЛИЖІ (поперечні бруси) від обв'язки до СВОЛОКА. Слижі накривались хмизом (в інших хатах місцевості є також настил очеретом). Хмиз замазується. З коминів обох печей глиняні ЛЕЖАКИ виводили дим у ДИМАР, що стримів прямо посередині хати, на перестінку між сіньми і коморою. Димар робився із глини або із плетеного хмизу, що обмазувався.

Українська хата (1902 рік), Кропивниччина, реконструкція.

Сохи ставилися з розрахунку, що в проміжках помістяться вікна (8 штук: 4 – з південного боку, 2 – із заходу, по 1 – з півночі та сходу) та двері (4 штуки у сінях). Полотна дверей мають розмір 0.85х1.80м, а вхідні двері на 10 см. нижчі (проте мають віконце вгорі висотою 37 см.). Вікна прямокутні, без вікониць, мають глухі рами розміром 0.73х1.15м., сині, проте вони встановлені у 1960-х під час незначної реконструкції хати. Вигляд автентичних вікон зберігся в іншій хаті (Різанова, 2): вони були менші, вгорі з аркою, на шість шибок, нижні чотири шибки розчинялися парними дверцятами надвір; віконниці повторювали аркову форму вікна, фільончасті (по три фільонки на віконницю), зі штабами (запорами).

Солом'яна стріха з південного боку спиралася на стовпи. Широкий навіс (1.2 м.) використовувався для сушіння трав, насіння, овочів, фруктів.

Українська хата, 1902 рік, інтер'єр світлиці, реконструкція.

У світлиці ліворуч від входу був дерев'яний МИСНИК (шафка для посуду), праворуч у кутку – українська ПІЧ, що займала четвертину кімнати. Челюстями піч розвернена до південного світлого боку. Вище ПРИПІЧКА був розмальований КОМИН. Найчастіше в мотивах розпису було ДЕРЕВО ЖИТТЯ з птахами обаполи. За ЧЕЛЮСТЯМИ (отвором) на ЧЕРІНІ пекли, варили, гріли страви. Вище черіня була лежанка печі, де часто відпочивали й вигрівались. Піч робилась із цегли-сирцю та випеченої цегли із місцевих заводів Різанова (цегла з тавром «Р»), білилась, деякі місця підводились рудою глиною або червоною вохрою, що трапляється пластами в місцевому піску. Біля печі була плитка з лежанкою. Між піччю-плиткою і стіною до вулиці – широкий ПІЛ (дощатий настил), де також спала сім'я, грались діти. Під полом (у підпіллі) на ряднах і глиняній долівці часто грались діти (підпільники :).

Напроти печі навскіс було ПОКУТТЯ (божник у кутку), де серед вишитих рушників висіли ВІКОНИ (найчастіше з Божою Матір'ю та немовлям), фото членів родини, ДІДУХ (останній, обжинковий сніп). Від покуття попід вікнами розставлені дві дерев'яні ЛАВИ. Між лавами і піччю стояв СТІЛ. За столом їли, справляли свята, приймали колядників, домовлялись у справах і т.п. Стіл і лави, мисник, двері, вікна і віконниці, фарбувались у червоне. Елементи печі, плити, ПРИЗЬБА, північна стіна хати підводились червоною вохрою чи рудою глиною. Червоно-руде оздоблення білої хати виконувало роль ОБЕРЕГА.

Умеблювання ТЕМНИЦІ дзеркально повторює розміщення меблів у світлиці.

СІНИ виконували роль прохідної кімнати, шлюзового відсіку для збереження тепла в житлових кімнатах.

КОМОРА або БОКОВКА була кімнатою для зберігання запасів їжі: борошна, олії, квасолі, круп, насіння тощо.

Така хата будувалася ТОЛОКОЮ (громадою) протягом місяця.

Традиційна хата (1902 року), модернізована в 1960-х.

Реконструкція.

Певний час у хаті на дві половини жили дві сім'ї: батьківська і синова. Батьки Дем'ян і Вустя Чабаники мешкали у НИЖНІЙ ХАТІ (темниці), а син Микола Дем'янович із своєю сім'єю - у ВЕРХНІЙ ХАТІ (світлиці). Так могло бути у 1953-1972 роках. Напевно, син Микола Дем'янович переробив світлицю у 1960-х роках за вимогами нового часу та своєї дружини. Була прибрана піч із світлиці. Стіна коморі перенесена в світлицю. У перенесеній стіні вбудована груба та втоплена плитка без лежанки. Коморю перетворено на кухню, додано двері із кухні в світлицю. Є значні переваги у новому плануванні. Сажа, кіптява від плити, запах їжі залишалися у кухні, а світлиця була чистою і теплою отримуючи тепло від груби.

Тоді ж перекрили дах шифером і встановили нові вікна уже без вікониць і гіршої якості. Також підбили стіни бетоном (зробили псевдофундамент).

Господарство: на 1933 рік на садибі нижче хати був просторий сарай, там утримували колгоспних коней. Ще десь і корову тримали. Також напроти хати біля кручі була велика КЛУНЯ. Очевидно, що з колективізації 1929 року на садибі нічого фундаментального не мріялось, не будувалося, лише розбиралося і згорталося.

Мешканці.

У 1920-1972 роках тут мешкали три покоління Чабанників

І

Чабаник Дем'ян Кузьмович, 1893 р.н. (голова Гаївської сільської ради на 1946 рік)

Чабаник (дів.Бузько) Вустя Федорівна, 1894 р.н.,

ІІ

Чабаник Микола Дем'янович, 1921 р.н.,

Чабаник Віра Дем'янівна, 1922 р.н.,

Чабаник Лідія Дем'янівна, 1925 р.н.,

Чабаник Гаша Дем'янівна, 1929 р.н.,

Чабаник Володимир Дем'янович, 1933 р.н.

Чабаник Надія Денисівна, 1923 р.н., (учителька),

ІІІ

 Чабаник Любов Миколаївна, 1954 р.н.,

Чабаник Тетяна Миколаївна, 1956 р.н.,

Чабаник Сергій Миколайович, 1958 р.н.

1972: Чабаник Микола Дем'янович продав хату сім'ї Ауліної Любові Максимівни з місцевого роду Ліваків. Тут росли дочки Галина та Лариса. У 2014 році хату (через аварійний стан) залишила і Л.М.Ауліна.

Демографічний контекст.

Подібні хати можна бачити по всій Лозуватці (південний історичний куток Гаївки). Як стверджує Список виборців 1926 року, у таких хатах, жили, любили й мріяли люди з такими прізвищами:

Андріученко (13) +4

Бабич (4) -

Баркар (10)

Бондар (2)

Бондаренко (8)

Вихров (3) -

Газель (3) -

Довгий (6) +2

Ігнатенко (5) +8

Карпенко (6)

Каташинський (4)

Конограй (1, найстарший чоловік 79 років, жив при Каташинських)

Крижанівський (3) -

Лівак (6)
Покотило (3)

Решетнях (1) -

Сухоребренко (4) +2

Салієнко (4) +5

Савченки (3) +4

Сіренко (2) -

Табунченко (1) -

Тесленко (6)

Теперенко (2) -

Тертичний (1) -

Чабаники (25) +11

Череватенки (2)

Юрченко (2) -

__________

*(8) кількість людей з таким прізвищем у Лозуватці.

* +11 кількість людей з таким прізвищем у щойно збудованій (з 1910 року) Гаївці.

* - мінусом позначені прізвища, які не типові для давньої Лозуватки.

За списками виборців 1926 року у Лозуватці було 130 виборців віком 18-79 років, з них кожен п'ятий Чабаник.

Більшість із цих прізвищ були тут у слободі Лозуватці слобідського полкового судді Григорія Бутовича вже у кінці 18 століття, зокрема є писемні згадки про Каташинських та Ліваків.

За переказами старожилів, Лозуватка Бутовича заселена людьми з козацької Лозуватки, що була тут нижче по річці Лозуватці.

Отже, в околицях Кропивницького жили і живуть люди з козацьким корінням.

Кропивницький: 150 років феномену на Ковалівці (1867-2017)

15 жовтня 2017 року виповнюється 150 років визначній події нашого краю - заснування першого в Російській імперії безплатного Ремісничо-грамотного училища для дітей з народу в Єлисаветграді (нині тут Будинок дитячої технічної творчості на Ковалівці). Серед засновників закладу «перший український діяч» міста, викладач Єлисаветградського кавалерійського училища, офіцер Микола Федоровський (1838-1918) та його найближчі соратники дружини офіцерів училища Ганна Різанова (1814-після 1878) і Ганна Некрасова**.

Ремісничо-грамотне училище на Ковалівці (арх.О.Лишневський, Кропивницький)

---
В училищі від часу створення працювало 12 вчителів, вчилося 180 учнів. Діяльність цього навчального закладу регламентувалася власним Статутом, де зазначалося, що училище створене з метою навчати майбутніх ремісників і дати християнське, моральне й практичне виховання тим дітям з найбідніших верств населення, які, залишились без нагляду й засобів до життя…*

В Єлисаветградському училищі навчали столярному, різьбярському, токарному, шорному, чоботарному й палітурному ремеслу; дівчатка вивчали білошвейну справу, дамську моду, гаптування. Учні старших класів вивчали додатково шовківництво й бджільництво, для чого було закладено навчальний фруктовий сад «Альгамбра», в якому у вільний від занять час учні працювали, займалися посівом і посадкою дерев, їх щепленням.*

М.Ф.Федоровський

Сам засновник цього училища Микола Федоровський викладав у ньому садівництво й шовківництво, постійно підтримував його фінансово. Деяку частину коштів вдавалося зібрати під час численних концертів, спектаклів, продажу виробів учнів училища. За змістом навчання, майстерністю викладачів та правилами внутрішнього розпорядку це було одне з найкращих ремісничих училищ не лише в Україні, а й по всій Російській імперії.*

---
Г.М.Різанова, Г.І.Некрасова, М.А.Лащенко та ще кілька осіб докладали великих зусиль в інертній масі єлисаветградського дворянства, щоб залучити до фінансування та протекції училища впливових і маєтних людей свого часу (графа Д.Е.Остен-Сакена, княгиню Є.К.Воронцову, члена Державної Ради Росії І.І.Фундуклея… аж до дочки імператора Олександра, герцогині Единбурзької Марії)*

У 1873 році переважно для потреб училища було створено Товариство поширення грамотності й ремесел, хоча інтереси товариства виходили далеко за межі училища на Ковалівці. Так, до слова згадати, за кошти Товариства було видано першу україномовну книгу в історії міста «Дещо з перекладів і самостійних творів І.Гриненка. Випуск І.» Автор книги Йосип Шевченко – небіж Тараса Шевченка, юнкер Єлисаветградського кавалерійського училища. Книга мала тираж 1200 примірників.*

Довкола училища виник гурток любителів мистецтва: діяв хор під орудою Богданова. Відомий мюзикл «Вечорниці» був написаний Ніщинським саме для училищного хору і поставлений у 1875 році. Успіх прем'єри зародив думку про започаткування театральної трупи. У цьому аматорському середовищі стверджувалися майбутні корифеї українського професійного театру: М.Кропивницький, І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський, М.Садовська-Барілотті.*

Так, Ремісничо-грамотне училище в 1867-1876 роках стало для нашого краю центром українського духовного відродження. З Емським антиукраїнським указом та від'їздом Миколи Федоровського з міста у 1876 році завершується один з найяскравіших етапів в історії Ремісничо-грамотного училища та українського Єлисаветграда. За кілька років від справ відходять Різанова та Некрасова, що складали ядро «старої» великопоміщицької фракції благодійників. У силу входять нові діячі-підприємці на зразок міського голови Пашутіна. Українське життя довкола училища завмирає аж до того рівня, що на початок ХХ століття учні не змогли заспівати жодної української пісні, коли в гості приїжджав М.Федоровський.*

Проте зерна посіяні в училищі на ниві української культури проросли буйними сходами по всій Україні. Середовище, яке утворилося довкола училища на Ковалівці, великою мірою сприяло появі театру українських корифеїв Марка Кропивницького. А, зрештою, і наше місто носить назву Кропивницький теж завдяки великій сподвижницькій праці М.Федоровського і його однодумців Г.Різанової, Г.Некрасової та інших.

---

Про Ремісничо-грамотне училище сказано доволі багато місцевими краєзнавцями, але, на мою думку, значення цього закладу у житті нашого краю та України поціноване недостатньо. Сподіваюсь, відзначення 150-річчя заснування училища в Кропивницькому гідно висвітлить феномен цього закладу.

---

Поселення Гаївка біля Кропивницького по-особливому відзначає 150-літній ювілей Ремісничо-грамотного училища. Одна з ініціаторів створення та благодійниць навчального закладу Ганна Різанова – це представниця великого і впливового козацького роду Бутовичів-Різанових, що осів у Лозуватці (нині Гаївка). Ще 2006 року частину вулиці Леніна перейменували на - «Різанова». Можна по-різному тлумачити назву «Різанова»: як вулиця Андрія Романовича Різанова або - в значенні вулиця «Ганна Михайлівна Різанова». У будь-якому випадку, ці особи - подружня пара, яка прославилася благодійністю.

Дід А.Р.Різанова, Григорій Іванович Бутович, засновник слободи Лозуватки з XVIII століття. На початку ХІХ століття село сплановано як містечко: житловий сектор з кварталами, з чергою валів, що спускались до річки Лозуватки (70 садиб по 20 сотих); парк, що займав більшу площу ніж забудова, з двома алеями, статуями, ставком; економія з вінбарями та млинами, де зберігали збіжжя й мололи борошно, з цегельнею, де кілька печей випалювали цеглу з тавром «Р», зі стайнями, де розводили маститих коней, у т.ч. для екіпажів. Маєток Бутовичів-Різанових знаходився між спальним, відпочинковим і промисловими секторами містечка Лозуватки. Перед маєтком площу прикрашали фонтани, скульптури, декоративні дерева, квіти. У маєтку діяла недільна школа, де навчали грамоті дітей Лозуватки. Певний час у ХІХ столітті Лозуватка була центром Лозуватської волості Олександрійського повіту.

Григорій Іванович Бутович син значкового товариша та онук Зіньківського сотника Ілька Бутка (1680, 1690 роки). П'ятеро Бутів (Бажан, Василь, Петро, Роман, Фесько, ) записані ще в реєстрі 1649 року Зіньківської сотні Полтавського полку війська Богдана Хмельницького.*

Сама ж Ганна Михайлівна Різанова у дівоцтві носила прізвище Касинова. Її дід Василь дав своє ім'я селу Василівці, де народився в 1918 році відомий педагог Василь Сухомлинський. Мати Ганни Різанової Чубарова. Як видно, обидва прізвища благодійниці татарські, але Ганна Михайлівна пройнялася Україною і служила на славу землі, що стала рідною для Касинових-Чубарових.

Марко Лукич Кропивницький у спогадах згадує Ганну Різанову: "В Єлисаветграді ми вистановляли спектаклі в театрі Трамбіцького, що тепер належить Кузьміцькому; траплялось нам прилучатись і до великопанського кола, що збиралось під кермою А. М. Рєзанової, у котрім брали участь поміщики-викональці: Тарновські, Петковичі, Шафонські, Кіфала й інші".* Сам корифей свідчить про захоплення Ганни Михайлівни театром. Слід сказати, що названі прізвища дворян доволі відомі і ці особи перебували між собою у різних кумівських, родинних чи комерційних зв'язках. От як Петковичі - свати Різановим. Ганна Романівна Петкович (у дівоцтві Різанова) мала маєток у Буланівці (нині це північна частина Гаївки, з 2006 року – вулиця «Буланівка»).

В іншому місці спогадів Марко Лукич опосередковано згадує про спільність інтересів з Різановою - довкола Ремісничо-грамотного училища: «З Бобринця я їздив в Єлисаветград і брав участь у добродійних спектаклях. Наша компанія найбільш дбала про ремеслено-грамотну школу, котра була улюбленим дитям А.В.Рогаської і М.Ф.Федоровського. Іван Карпович теж перевівся із Єлисаветграда в Херсон секретарем поліції. Покликали мене єлисаветградці грать у «Назарі Стодолі». Це було в апрелі 1869 р.».* Зрозумілмо, що й успіх мюзиклу Ніщинського «Вечорниці» у 1875 році відбувся завдяки взаємодії акторів-аматорів Ремісничо-грамотного училища з участю самого М.Федоровського, театралів «великопанського кола» Різанової та бобринецьких талантів. 
---

Панно на ворота. Вулиця Різанова, село Гаївка (проект)

Нині в Гаївці можна спостерігати системні зміни в такому напрямку: люди прибирають смітники, створюють й облагороджують майданчики, інші громадські місця (капличку, парки, пам'ятки природи, історії та архітектури), встановлюють пам'ятні знаки про видатних людей. От в напрямку цього руху і виготовлення пам'ятних знаків про Лозуватку Бутовича та родину меценатів Різанових… із зазначенням дати заснування Ремісничо-грамотного училища. Так от гаївчани відзначають 150-літній ювілей феномену Ремісничо-грамотного училища на Ковалівці.
---
Читайте також:
Статтю Василя Левицького з теми: "Школа 22: Історія та сучасність"