субота, 29 квітня 2017 р.

Ukraїns’ka abeceška maje 33 litery

Українська абецешка має 33 літери і краще за кирилицю передає звукові особливості української мови.
Створено з опорою на досвід слов'янських словацької та хорватської латинок. Принцип: одна літера – один звук.
Англійська клавіатура налаштовується за 5 хвилин.
--- 
Ukraїnska abeceška maje 33 litery i krašče za kyrylytsu peredaje zvukovi osoblyvosti ukraїnskoї movy.
Stvoreno z oporoju na dosvid slovjanskyħ slovackoї ta ħorvatskoї abecešok. Pryncyp: odna literaodyn zvuk.
Anhlijska klaviatura nalaštovujetsa za 5 ħvylyn.
---
Okreslu kilka momentiv ščodo latynky. Po-perše, vona vže pryjšla v naše žytt’a. Po-druhe, vona je znar’add’am zaħystu vid ruzkaha mira. Po-tret’e, latynka spryjaje  pryplyvu zakordonnyħ turystiv (investoriv).
Otže, my vže korystujemosa latynkoju: v SMS-povidomlennaħ, u nazvaħ pidpryjemstv, reklami toščo. Abeceška ce prestyžno! Majže usi uspišni torhovi brendy napysani latynkoju. U vosmy slovjanskyħ narodiv je ħorošyj dosvid posluhovuvatysa latynkoju: polaky, čeħy, slovaky, verħni ta nyžni lužyči, ħorvaty, bosnaky, sloveny davno vykorystovujutabecešku; serby ta čornohorci na pereħodi vid kyrylyci do latynky. U bilorusiv buly uspišni sproby vykorystanna latynky do 1930-ħ rokiv, a zaraz neju pyše patriotyčno nalaštovana molod’.
Do toho ž kyrylyca asocijujetsa iz moskovskym ponevolennam, rusyfikacijeju, hundajevščynoju, ahresijeju, nyzkym rivnem žytta i vidstalistu. Kudy by ne pryħodyla moskva, korinnomu narodu navjazuvalasa kyrylyca, hundajevske pravoslavije i rabstvo. Navit’ “lojalnyjprezydent Kazaħstanu zajavyv pro ostatočne perevedenna kazaskoji na latynku do 2025 roku. Kyrylyca zalyšajetsa u desatku krajin, zaležnyħ vid Rosiї… ta šče v Bolhariї ta Makedoniї, de ce pys’mo zarodylosa. Vsoho 5 slovjanskyħ narodiv zaraz u kyrylyci: Bolharija, Makedonija, Rosija, Bilorus’, Ukraїna.
Okrim toho, čerez latynku inozemc’am stane zručniše vyvčaty ukraїns’ku movu. Turysty (a ce investory) švydše rozumijut’ ohološenn’a ta vyvisky, možut’ ozvučyty pobačene ukraїns’ke slovo, a potim uznaty joho značennya. Často bez bud’-jakoї dopomohy jevropejci, indusy, iranci zdyvujut’s’a, naskil’ky ukraїns’ka mova blyz’ka do jiħniħ ridnyħ mov, adže my z odnoho koren’a. A slovjany slovaky ta ħorvaty vzahali počuvatymut’s’a zatyšno bez perekladača. Je takož perspektyvy dl’a nauky… TOŠČO.



Ukraїnska ABeCeška!

Ukraїnska abeceška (latynka): 33 litery.
Українська абецешка (латинка): 33 літери.
Bukva (litera)
Звучання букви
Bukva (litera)
Звучання букви
Aa
a
Mm
ем
Bb
бе
Nn
ен
Cc
це
Oo
о
Čč (alt+C)
че
Pp
пе
Dd 
де
Qq
ку (для іншомовних слів)
Đđ (ctrl+D)
дзе
Rr
ер
Ďḓ (alt+D)
дже
Ss
ес
Ee
е
Šš (alt+S)
eш
Ff
еф
Tt
те
Gg
ґе
Uu
у
Hh
га
Vv
ве
Ħħ (alt+H)
ха
Ww
дубльве (для іншомовних)
Ii
і
Xx
екс (для іншомовних слів)
Її (alt+I)
ї
Yy
и
Jj
йот
Zz
зет
Kk
кa
Žž (alt+Z)
жет
Ll
ел
’          
пом’якшення
Pomjakšena litera sliduje v abetci za vidpovidnoju tverdoju.
Пом'якшена літера слідує в абетці за відповідною твердою.
2017.04.29
VasylDotsenkofiloloh, Zasluženyj včytelUkraїny, Kropyvnyččyna.
Василь Доценко – філолог, Заслужений вчитель України, Кропивниччина.

вівторок, 25 квітня 2017 р.

Дивний герб з околиць Кропивницького

Такий от герб.
--- 
Щит поділений навпіл поземно. У верхній частині літера "М" або стилізована "Y" або "М" накладено на "Y".
--- 
У нижній частині посередині фігура у щиті, яка нагадує сокола, що летить униз. Обаполи цифра: можливо рік 1816 чи 1806 чи 1866. Під соколом риска чи літера "І".
--- 
Цей герб з околиць Кропивницького! Хто щось бачив подібне?

Білоруси Зотові: родинна історія як крапля історії України

На проводки вирішив розшукати могилу свого діда - Зотова Петра Васильовича (1916-1946). 

Петро Зотау (1916-1946)
---
Для цього поїхав з матір'ю, сестрою та сином до Рівного Новоукраїнського району. Перше враження від дороги-"бетонки" - гиц-гиц, гиц-гиц - і так 70 кілометрів від Кропивницького... на тлі прекрасної природи.
---
Рівне - найбільше село Кропивниччини (близько 5 тисяч населення): три школи, ще й школа-інтернат, бібліотека, музей, магазинчики, супермаркет "Копилка", церква і багато-багато чого цікавого. А ми ще й з Центральної вулиці не сильно з'їжджали.
---
Діда нашого Петра Зотова там ніхто вже не пам'ятав. І це зрозуміло - він працював менше року кіномеханіком у Рівному і 1946 року помер від ран, що отримав у 2 світовій війні (а фактично від тортур смершівців). Потрапивши у перші дні війни в німецький полон, Петро Зотов перебуавав в одному з 10 таборів для військовополонених у Ратенові (біля Берліна). Після звільнення з фашистської неволі в кінці квітня 1945 року потрапив у фільтраційний радянський табір ще здоровим чоловіком. А вже прийшов з війни кантуженим і худим-худим... казав, що на передовій отримав поранення, хоча тоді вже не велися бойові дії у Європі. Найвірогідніше закатували діда в застінках смершу чи НКВД... а додому відпустили помирати.
---
Так от мого діда Петра Зотова не пам'ятали в Рівному, але добре знали його родича (ймовірно дядька) Зотова Максима Григоровича (бл.1902-1984).
---
Максим Григорович Зотов (бл.1902-1984) перший директор
музею в селі Рівному з 1967 року
16 березня 1944 року полки 297-ї дивізії 25-го гвардійського корпусу 5 ударної армії визволили с.Рівне від нацистів [*]. І зразу ж М.Г.Зотова залишили у селі на посаді першого секретаря райкому Компартії - фактично першою людиною у владі. Здається, на цій посаді Зотов був кілька років. За його участі відбудовувалося післявоєнне Рівне. Найбільше його запам'ятали на посаді редактора районної газети "Рівнянська комуна" (Рівне у 1923-1962 роках було районним центром). Також Максим Григорович засновник і перший завідуючий історичним музеєм в Рівному з 1967 року. Приймав активну участь у ветеранській організації, часто виступав і на мітингах, і в школі.
---
Якісь нехороші вчинки нашого родича люди згадували неохоче - якось неловко було. На приклад, що любив М.Зотов робити перевірки (влада ж)... І перевіряє олійницю до тих пір, поки не наллють йому олії... Або у сусідки через хату прохопилося, що він був НКВД-ист і комуніст. Доводилося просити у людей казати всю правду. Якщо предки робили злочини, то мені прикро, прошу вибачення... і все ж то родичі - я вдячний їм за життя. Розумію, що сталінська влада ставила "при кориті" перевірених комуністів, який і був наш родич. Про юні роки М.Г.Зотова нічого невідомо, а переїхав у Рівне Максим Григорович уже в зрілому віці - після 40 років. То залишив про себе переважно хорошу пам'ять.
---
Тут жив Максим Григорович Зотов (бл.1902-1984) - редактор
Рівнянської районної газети, засновник історико-краєзнавчого музею.
Село Рівне, вулиця Центральна (колись Кірова), 161
Був здоровий, високого зросту. Після операції жив з однією легенею. Свідомий, грамотний, принциповий, цілеспрямований. Часто до нього приходили на пораду. Дружина його, Надія Кирпичова, ніде не працювала (тоді це було виключення), а доглядала за будинком. Була маленькою, тендітною жінкою. Це у них родове, мабуть. Мій дід Петро Зотов теж був здоровий, а моя бабуся Мархва тендітна.
---
Син Максима Зотова (здається Микола, 12.07.1934р.н.) виїхав до Одеси (чи то Москви). Родичі дружини, Кирпичові, теж виїхали. То на Чапаєвському цвинтарі (так зветься, бо колгосп Чапаєва був) ніхто за могилкою Максима Григоровича не доглядав роками. Ми обірвали бур'ян, дякувати люди дали сікатор - прибрали вишняк і залишили на могилці паску з крашанками та цукерками. Для краєзнавців даю координати: похований М.Г.Зотов в ряду між Багаченко Мотрею Іванівною (22.10.1909-4.02.1984) та Волошиною Катериною Тимофіївною (24.11.1902-4.04.1984). Могилку свого діда Петра Зотова не знайшли - залишили поминальний гостинець на горбочку у секторі поховань 1946 року.
---
Особисто для мене ця поїздка в Рівне дала уявлення про риси мого білоруського роду Зотових (із села Серебрянка Могилівської області). Були великі зростом, широкої кістки, освічені (від журналістики до краєзнавства - те що і я успадкував), наполегливі, легко знаходили спільну мову з людьми... Тепер мені зрозуміло, чому дід-білорус Петро Зотов після війни вернувся не в Білорусь (на свою Батьківщину), не в Кіровоград (велике місто), не в Козирівку (де жила моя бабуся), а в Рівне. Там його родич Максим Григорович Зотов був при владі і міг допомогти облаштуватись. Так все і починалось - з престижної і унікальної тоді роботи кіномеханіком. "Я ось облаштуюся і заберу тебе до себе, Марфушо", - казав Петро моїй бабусі. Але... не доля. Звітка про смерть чоловіка застала мою бабусю на городі, під час прибирання врожаю-1946. Заки дійшли з племінником Толею Здором до Рівного з Козирівки, то вже стояв хрест. Постояли, та й пішли (наступний раз на могилі діда вже побували його дочка, онуки та правнук через 70 років). Тоді у 1946-му від великого потрясіння не  виносила баба Мархва їхнього сина - помер щойно народившись. Пізніше відмовила вона залицяльнику з Козирівки, молодому хлопцю-трактористу, і виїхала до сестри Насті в Лозуватку (нині Гаївка біля Кропивницького). А приплакала діда, що приходив ночами до неї. Вийде було баба (а їй всього 29 років) до мари-Петра (а він прожив 30 літ), а той зникає. Вже була зовсім змучилася, та баба Назарьончиха Каташинська відливала. І все заспокоїлося. І не було у моєї бабусі Мархви чоловіка понад мого діда Петра Зотова - ні вродою, ні внутрішніми якостями. Прожила Мархва Бондар сама довге життя у праці, тверезо, з гумором та оптимізмом, з гострим розумом та неабиякою кмітливістю. Виховала трьох онуків та побачила шестеро правнуків...
---
Дратувалися з моєї матері Зіни в дитинстві, що вона німка, бо народилася в Німеччині. Я розумію, що то лише людська жорстокість, яка хоче завдати болю, не розбираючись в деталях. Був би мій дід німець - то й так. Так ні ж! Мій дід білорус Петро Зотау, як і казала завжди бабуся.
---
А для Рівного... моя замітка додасть кольорів до їхньої історії. Доповнить відповідь на питання: "Хто такий був Максим Григорович Зотов - перший післявоєнний секретар райкому, редактор районної газети, засновник сільського музею?" І як жилося НКВД-исту, старому комуністу, ветерану Максиму Григоровичу з усвідомленням, що його родича (вірогідно племінника) Петра Васильовича Зотова знищила репресивна комуняцька система...
---
Нічого не стверджую. Це лише мої враження від людей, враження, які спростує чи зцементує час...
---
Дякую колишньому вчителю 5 школи Малому Володимиру Дмитровичу,
краєзнавцю, директору Рівнянського музею Безпальченку Віктору Володимировичу,
власникам магазину Волошиним, сусідам і всім рівненцям, хто допоміг краще узнати мій білоруський рід Зотових з Могилівщини.
---
Краєзнавець, Заслужений вчитель України Василь Доценко

Про два давні єврейські цвинтарі в Дмитрівці та Знам'янці.

Про два єврейські цвинтаря в Дмитрівці та Знам'янці.

"Кам'яне дерево" із знам'янського
єврейського цвинтаря.
Дмитрівка, цвинтар при в'їзді в село.
(з дмитрівських переказів / Кропивниччина)
---
При виїзді з Дмитрівки, майже піднявшись дорогою на Знам'янську гору, праворуч непримітне урвище. Урвище наскільки круте, що коли я в нього спускався, то не раз перепитував батька: "Так це саме тут було Жидівське кладовище?"
---
Як згадував батько, в дитинстві він з іншими дітьми з Башлика ганяли череду і на яри Рябошапки, і на Закол. А тут, під Знам'янською горою, діти бачили вимиті людські кістки і навіть череп. Старші люди казали, що то Жидівське кладовище...
---
У Дмитрівці є до сих пір Містечко - центр села, базарне місце, де років сто тому жили євреї, займалися торгом. Навіть деякий час після війни (згадує батько) їхня сім'я жила у колишньому єврейському будинку - довгий такий і багато кімнат. Після війни євреїв уже не було у Містечку. Хоча і нині залишилися дмитрівчани з прізвищем Вихрест.
---
---
Місце, де було "Жидівське кладовище".
На тлі снігових білих схилів темним трикутником
видніється крутояр - це саме те місце. Прямо над яром дорога
на Знам'янку і пам'ятний знак "Дмитрівка - 1736"
Інша історія - про єврейське кладовище у Знам'янці - теж пов'язана із Дмитрівкою. Біля Знам'янського будинку культури є парк понад шляхом у Дмитрівку. Так той парк на місці єврейського цвинтаря. Нині у парку є пам'ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років.
---
А надмогильний камінь із Знам'янського єврейського кладовища зараз стоїть на звичайному кладовищі, що знаходиться при в'їзді в Дмитрівку праворуч - зразу за кутком Фурчівкою, напроти місцевості Вітрогон. Камінь двох метрів висоти, особливо оброблений у вигляді дерева з обрізаними гілками. Є місце для таблички з написом (на жаль, самої таблички вже немає).
---
Опинився той камінь у Дмитрівці таким чином. Ще в радянський час, коли будувався будинок культури залізничкників у Знам'янці, єврейський цвинтар руйнували-зносили. Один водій вантажівки привіз той камінь із цвинтаря і поставив собі додому як колону-підпору для веранди (вулиця Кільцева, прибл.№10-20). Хтось із нових власників будинку десь років 10 тому переніс "кам'яне дерево" на найближчий цвинтар.
---
Сподіваюсь, ця замітка комусь пригодиться... хто цікавиться своїм корінням.